Сіль в духовному житті.Мр.9.49-50.

Бо посолиться кожен огнем, і кожна жертва посолиться сіллю. Сіль добра річ. Коли ж сіль несолоною стане, чим поправити її? Майте сіль у собі, майте й мир між собою!(Мар.9:49,50)
Цей уривок належить до важко зрозумілих текстів Євангелії від Марка. Трудність викликана тим, що не відомо, коли Ісус промовив ці слова. Є вони частиною науки Ісуса Христа чи сказані Ним з якогось приводу.  Цілком можливо, що текст пов'язаний з попереднім стишком, в якому сказано: «де їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь!». Таким чином думку Ісуса Христа можна зрозуміти так: кожний, хто не переможе в собі спокусу, буде посолений пекельним вогнем, який не подібний до звичайного, що просто все спалює. Пекельний вогонь не знищує людини, подібно як сіль  не нищить те, до чого дотикається.
Кожна людина може вибирати між очищаючим вогнем теперішнього життя і невгасимим вогнем майбутнього.
Сіль і вогонь в щоденному житті мають різні властивості. Звичайно вогонь спалює, а сіль оберігає від зіпсуття.  Якщо в цьому уривку слова «сіль»  і «вогонь» замінити їхнім значеннями, то вийде : «кожен згоряючи збережеться». Одного разу Ісу с сказав подібне: «Бо хто хоче спасти свою душу, той погубить її, хто ж за Мене свою душу погубить, той знайде її»(Матв.16:25). Це теж означає збереження через втрату.
Цими словами Ісус Христос хотів сказати учням, що потрібно втратити себе для гріха, щоб зберегти себе для Божого Царства.  Якщо людина не бореться з гріхом, тоді гріх знищить її. «Зроблений гріх народжує смерть»Як1.15.

Спокуси в житті. Мр.9.43-48.

І коли рука твоя спокушає тебе, відітни її: краще тобі ввійти до життя одноруким, ніж з обома руками ввійти до геєнни, до огню невгасимого,  де їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь.  І коли нога твоя спокушає тебе, відітни її: краще тобі ввійти до життя одноногим, ніж з обома ногами бути вкиненому до геєнни, до огню невгасимого,  де їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь. І коли твоє око тебе спокушає, вибери його: краще тобі однооким ввійти в Царство Боже, ніж з обома очима бути вкиненому до геєнни огненної,  де їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь! Мр.9.43-48.

Євангеліє подібне до дзеркала. Кожна людина може побачити в ньому стан своєї душі. Ісус Христос говорить: «І коли рука твоя спокушає тебе, відітни її: краще тобі ввійти до життя одноруким, ніж з обома руками ввійти до геєни».  Подібні слова Ісус сказав про око і про ногу. Потрібно розуміти, що Ісус використовує мову порівняння.  Він знав, що і з одною ноою, рукою чи оком людина може грішити. Буквальне видалення органів тіла не звільняє від спокус.  Адже Він сам сказав: «Бо зсередини, із людського серця виходять лихі думки, розпуста, крадіж, душогубства,  перелюби, здирства, лукавства, підступ, безстидства, завидющеє око, богозневага, гордощі, безум.  Усе зле це виходить зсередини, і людину опоганює!»Мр. 7.21-23.
Слова Господа говорять про дві важливі істини.
1. Ісус Христос говорить, що в кожного християнина можуть бути спокуси, які зупиняють, відвертають з правдивої дороги. Навіть з малого гріха може вирости велике зло. Малий гріх – насіння отруйного дерева. Гріх – вогонь, з яким небезпечно жартувати. Один нечистий погляд, одне спокусливе слово може привести людину до великої трагедії.

Нагорода і покарання.Мр.9.41-42.

І коли хто напоїть вас кухлем води в Ім'я Моє ради того, що ви Христові, поправді кажу вам: той не згубить своєї нагороди! Хто ж спокусить одного з малих цих, що вірять, то краще б такому було, коли б жорно млинове на шию йому почепити, та й кинути в море! (Мар.9:41,42)

Для неба є цінним навіть найменший вчинок, якщо він зроблений від щирого серця. Подати склянку води, а бо щось подібне в змозі зробити кожна людина. Для спраглої людини це може мати велике значення.
Коли Ісус Христос говорив про справи, які будуть мати значення в день суду, Він назвав:  нагодування голодних,  гостинність до бездомних, відвідання хворих і ув’язнених…(Мт25.35-36).  Ці вчинки полегшують фізичні страждання людей. Ті, хто свою віру зробили «дуже духовною» і не вникають у потреби людей, - далеко відійшли від науки Ісуса Христа.
Варто помітити, що добрі вчинки, про які говорить Спаситель, мають бути виконані в Його Ім’я. Тобто, той, хто подає склянку води, повинен бачити в цьому виконання Божої волі. При виконанні кожного свого служіння ми все повинні робити «як для Господа».
Добрі вчинки часто роблять з егоїстичних мотивів, не думаючи про Бога. Така доброта може отримати похвалу тільки від людей. Щоб у добрі вчинках була вічна ціна, їх потрібно робити з любов’ю до Бога і до ближнього. Ісус Христос сказав, що ті, хто робить добро, втратять своєї нагороди. Наставити людину на добру дорогу, дати спраглому води – це все доброта і милосердя.Добрі вчинки поглиблюють духовне життя людини, а у майбутньому віці «їхні діла йдуть за ними слідом» От.14.13.
Для божого Царства завжди будуть потрібні великі святі, добрі проповідники, місіонери. Але також завжди потрібні  люди, в домі яких є місце для подорожнього, бідного, а в серці – турбота і християнська любов.

Хто не проти вас той за вас. Мр.9.38-40

Обізвався до нього Іван: Учителю, ми бачили одного чоловіка, який з нами не ходить, що виганяє Ім'ям Твоїм демонів; і ми заборонили йому, бо він із нами не ходить. А Ісус відказав: Не забороняйте йому, бо немає такого, що Ім'ям Моїм чудо зробив би, і зміг би небаром лихословити Мене.  Хто бо не супроти нас, той за нас!

Говорячи про дітей, Ісус Христос закликав своїх учнів приймати таких «в імя Його». Іван пригадав чоловіка, який не належав до числа дванадцяти апостолів. Але виганяв бісів іменем Ісуса Христа. І вони (апостоли) заборонили йому це, бо він не ходив з ними.
Апостоли думали, що цей чоловік діяв без дозволу Ісуса Христа. ВВони вважали, що він повинен приєднатися до них. Можливо, вони бачили в ньому конкурента.
Насправді цей чоловік мав віру в Ісуса Христа, інакше він би не використовував ім’я Ісуса Христа. Без сумніву. Наслідки праці підбадьорювали його. Його віра була подібна до зернини,яка потребує сприятливих умов для свого зросту, а учні хотіли знищити цей пагінець. Цього робити не можна.
Ісус Христос висловив принцип: «Хто не проти нас, той за нас». Атмосфера нетерпимості дуже небезпечна. Часто нашу межі вужчі від тих, які позначив Христос. Передбачаючи різність поглядів, які можуть виникнути між християнами, Ісус Христос застерігав від нетерпимості. Ісус Христос був строгий до гріха, осуджував фарисейство. Але в цьому випадку учні не поцікавилися , яке життя і погляди людини,а заборонити наважилися.

Євангельська дитина. Мр.9.36-37.

І взяв Він дитину, і поставив її серед них. І, обнявши її, Він промовив до них: Коли хто в Ім'я Моє прийме одне з дітей таких, той приймає Мене. Хто ж приймає Мене, не Мене він приймає, а Того, Хто послав Мене! Мр.9.36-37.

По дорозі з гори Преображення до Капернауму між апостолами була розмова про те, хто з них більший. Можливо ця розмова була викликана словами Ісуса Христа: «Ти скеля, і на скелі оцій побудую Я Церкву Свою, і сили адові не переможуть її.  І ключі тобі дам від Царства Небесного, і що на землі ти зв'яжеш, те зв'язане буде на небі, а що на землі ти розв'яжеш, те розв'язане буде на небі!»Мт.16.18-19. Або тим, що Ісус на гору Преображення узяв з собою тільки трьох із них.
Для пояснення величі людей в Божому Царстві Ісус Христос, «взяв Він дитину, і поставив її серед них. І, обнявши її», сказав своїм учням: «Поправді кажу вам: коли не навернетесь, і не станете, як ті діти, не ввійдете в Царство Небесне!» Мт.18.3.
Належати до Небесного Царства  - означає забути своє «я» і служити людям з любовю. Поки в людини на першому місті власні, егоїстичні мотиви, вона обернена спиною до Божого Царства. Якщо ми хочемо осягнути його, потрібно повернутися лицем до Ісуса Христа.
«Коли хто в Ім'я Моє прийме одне з дітей таких, той приймає Мене. Хто ж приймає Мене, не Мене він приймає, а Того, Хто послав Мене!». А євангеліст Матей пише: «Хто впокориться, як дитина оця, той найбільший у Царстві Небеснім»Мт.18.4. Як нам, дорослим, потрібно уподібнитися до дитини?

Хто більший?Мр.9.33-35

І прибули вони в Капернаум. А як був Він у домі, то їх запитав: Про що міркували в дорозі?  І мовчали вони, сперечалися бо проміж себе в дорозі, хто найбільший.  А як сів, то покликав Він Дванадцятьох, і промовив до них: Коли хто бути першим бажає, нехай буде найменшим із усіх і слуга всім! Мр.9.33-35.
Читаючи Євангеліє, ми помічаємо, що Ісус Христос інколи настільки заглиблювався у свої роздуми, що віддалявся від учнів. Подібне сталося по дорозі в Капернаум. Коли учні подумали, що Ісус їх не чує, вони завели розмову про те, хто з них більший. Суперечка учнів засмутила Ісуса Христа, і тому Він вирішив порозмовляти з ними.
Прибувши у Капернаум, Христос «їх запитав: Про що міркували в дорозі?» Учні відповіли мовчанкою. Сором і совість не дозволяли їм говорити. Учні зрозуміли, що Ісус Христос знає, про що вони говорили між собою.
Поки учні думали, що Ісус Христос нічого не бачить і не чує, вони вважали розмову про першість цілком нормальною. Але в присутності Христа вони зрозуміли всю її негідність. Варто тільки подивитися на речі очима Господа, як все змінюється. Якби ми перед тим як щось зробити, або сказати, запитували себе: «Чи міг би я це зробити, або сказати в присутності Ісуса Христа?» Суть християнського життя у тому і полягає, що ми все робимо і говорим в присутності Ісуса Христа.

Людський Син буде виданий. Мр.9.30-32

І вони вийшли звідти, і проходили по Галілеї. А Він не хотів, щоб довідався хто. Бо Він Своїх учнів навчав і казав їм: Людський Син буде виданий людям до рук, і вони Його вб'ють, але вбитий, воскресне Він третього дня. Вони ж не зрозуміли цього слова, та боялись Його запитати.
Найближчою метою Ісуса було дійти до Капернауму, а потім до Єрусалиму. Це була Його остання мандрівка по Галилеї. Він ішов по безлюдних дорогах бо «не хотів, щоб довідався хто». На Його дорозі було видно тінь від хреста.

Тому, хто вірує, все можливе!Мр.9.19 – 29.

А Він їм у відповідь каже: О, роде невірний, доки буду Я з вами? Доки вас Я терпітиму? Приведіть до Мене його!  І до Нього того привели. І як тільки побачив Його, то дух зараз затряс ним. А той, повалившись на землю, став качатися та заливатися піною...  І Він запитав його батька: Як давно йому сталося це? Той сказав: Із дитинства.  І почасту кидав він ним і в огонь, і до води, щоб його погубити. Але коли можеш що Ти, то змилуйсь над нами, і нам поможи!  Ісус же йому відказав: Щодо того твого коли можеш, то тому, хто вірує, все можливе!  Зараз батько хлоп'яти з слізьми закричав і сказав: Вірую, Господи, поможи недовірству моєму! Мр.9.19-24

Побачивши хворого, народ не знав як до нього відноситися. Ісус Христос у хворому побачив велику нужду всіх людей і тому сказав: «О, роде невірний, доки буду Я з вами? Доки вас Я терпітиму?» В цих словах відчувається біль люблячого Ісусового серця.
Поглянемо на подію очима учнів Христа і очима його батька.
Невдача учнів. Нещасний батько прийшов з своїм хворим сином до Ісуса Христа, з надією на допомогу.  В той час Ісус був на горі Преображення. Учні намагалися зцілити хворого, але не могли. Чому вони не допомогли, адже раніше вони зціляли хворих? Причиною духовної слабкості учнів став брак молитви., на що Ісус звернув увагу (Мр.9.29). Безпомічність учнів дала привід для наступу книжників. Їх не хвилювала доля хворого, вони хотіли висміяти учнів.

Вони сперечалися. Мр.9.14-18

А коли повернулись до учнів, коло них вони вгледіли безліч народу та книжників, що сперечалися з ними.  І негайно ввесь натовп, як побачив Його, сполохнувся із дива, і назустріч побіг, і став вітати Його.  І запитався Він їх: Про що сперечаєтесь з ними?  І Йому відповів один із натовпу: Учителю, привів я до Тебе ось сина свого, що духа німого він має.  А як він де схопить його, то об землю кидає ним, і він піну пускає й зубами скрегоче та сохне. Я казав Твоїм учням, щоб прогнали його, та вони не змогли.Мр.9.14-18

«А коли повернулись до учнів, коло них вони вгледіли безліч народу та книжників, що сперечалися з ними». Ісус Христос зійшов з гори Преображення і зразу зустрівся з потребами цього світу. В долині Він побачив людей, серед яких був нещасний батько з хворим сином. Поряд з ними стояли Його безпомічні учні. Були також книжники, які розпочали наступ, не проти хвороби. А проти учнів Христа. Вони сперечалися з ними.

Сварка-це стан взаємної ворожнечі, взаємні суперечки, звинувачення. Перед полум’ям  буває дим, а перед кровопролиттям-сварка. Через сварку нічого доброго не буває. Люди які часто сваряться, майже завжди стають черствими людьми.

Що здивувало народ? Люди думали що Господь все ще на горі. Вони були так захопленні суперечкою що не побачили як Він підійшов, саме в потрібний час. Їх здивував несподіваний прихід Христа.

Сходження з гори. Мр.9.9-13

Світло щезло, голос замовк, Мойсей та Ілля повернулися на небо. Але Ісус Христос, як і раніше, залишався зі Своїми учнями. Не Його наука, не згадка про Нього,  - але Він Сам. Люди приходять і відходять. Гасне людська любов. Могила може розділити нас і тих, кого ми любимо. Але воскреслий Господь Ісус Христос ніколи не покидає нас! Він завжди з нами!
Минула ніч молитви і преображення. Настав ранок. Під час сходження вниз відбулася важлива розмова Ісуса Христа з трьома учнями. «А коли з гори сходили, Він їм наказав, щоб нікому того не казали, що бачили, аж поки Син Людський із мертвих воскресне.  І вони заховали те слово в собі, сперечаючися, що то є: воскреснути з мертвих.  І вони запитали Його та сказали: Що це книжники кажуть, ніби треба Іллі перш прийти?  А Він відказав їм: Тож Ілля, коли прийде попереду, усе приготує. Та як же про Людського Сина написано, що мусить багато Він витерпіти, і буде зневажений?  Але вам кажу, що й Ілля був прийшов, та зробили йому, що тільки хотіли, як про нього написано».
Чому Ісус Христос заборонив Своїм учням розповідати про події на горі Преображення?

Преображення. Мр.9.1-8

І сказав Він до них: Поправді кажу вам, що деякі з тут-о приявних не скуштують смерти, аж поки не бачитимуть Царства Божого, що прийшло воно в силі. А через шість день забирає Ісус Петра, і Якова, і Івана, та й веде їх осібно на гору високу самих. І Він переобразивсь перед ними. І стала одежа Його осяйна, дуже біла, як сніг, якої білильник не зміг би так вибілити на землі! І з'явивсь їм Ілля та Мойсей, і розмовляли з Ісусом. І озвався Петро та й сказав до Ісуса: Учителю, добре бути нам тут! Поставмо ж собі три шатрі: для Тебе одне, і одне для Мойсея, і одне для Іллі... Бо не знав, що казати, бо були перелякані. Та хмара ось їх заслонила, і голос почувся із хмари: Це Син Мій Улюблений, Його слухайтеся! І зараз, звівши очі свої, вони вже нікого з собою не бачили, крім Самого Ісуса.
Три синоптичні Євангелії розповідають пропреображення Ісуса Христа. Ісус Христос узяв з собою трьох учнів «Ісус Петра, і Якова, і Івана, брата його, та й веде їх осібно на гору високу»(Матв.17:1). Євангеліє не вказує назву гори, але, беручи до уваги, що в той час Ісус перебував з учнями в Кесарії Филиповій (Мр.8.27), можна припустити, що це була одна з Єрмонських гір на півночі Палестини. Марко не звертав уваги на географічні назви, а хотів розповісти про важливу подію в житті Ісуса Христа і Його учнів.

Вірність Ісусу. Мр.8.38.

Бо хто буде Мене та Моєї науки соромитися в роді цім перелюбнім та грішнім, того посоромиться також Син Людський, як прийде у славі Свого Отця з Анголами святими.(Мар.8:38)

Ісус Христос знав наперед спокуси, які зустрінуть його учнів. Про Одну з них, фальшивий сором, Він попереджує своїх послідовників.
Соромитися – переживати сором; не наважуватися на щось з почуття сорому.
Хіба можна соромитися Ісуса Христа? Не зважаючи на всі зневаги людей, Ісус не соромиться називати нас своїми братами (Євр.2.11). Чи можна помітити  в житті Христа хоч один вчинок, якого  можна було б соромитися?
«Хто буде Мене та Моєї науки соромитися». Кожен з нас в своєму житті говорив щось таке, чого потім соромився.Але за слова Ісуса Христа нікому не може бути соромно. Чому ж люди соромляться Ісуса Христа?  Соромляться визнати словами християнську віру. Соромляться відрізнятись від світу своєю поведінкою. Грішники не соромляться грішити, а віруючі соромляться визнати Христа! Чому соромляться? На це є кілька причин.

Найбільша цінність. Мар.8:35-37

 Бо хто хоче душу свою зберегти, той погубить її, а хто згубить душу свою ради Мене та Євангелії, той її збереже. Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить? (Мар.8:35,36)
Є речі, які можуть бути загублені, якщо їх берегти, і збережені. Якщо їх використовувати.  Це таланти і здібності людини. Використовуючи, людина вдосконалює і розвиває їх. А якщо не застосовує їх, то вкінці втратить їх.
Це стосується і всього життя людини. Історія зберігає імена багатьох людей, які віддали дочасне життя, але здобули життя вічне.
Бог дав нам життя, щоб ми використовували його, а не зберігали. Якщо жити, постіно думаючи про свою вигоду, зручності. Безпеку, якщо будемо турбуватися тільки про себе. – ми даремно загубимо своє життя. Але  якщо ми живемо для других, забуваючи про власне здоров'я, час,  майно і зручності, в бажанні зробити щось для Ісуса Христа і для людей, за яких помер Христос, - ми здобуваємо життя вічне.

Візьми хрест і йди за Мною. Мр.8.34

  І Він покликав народ із Своїми учнями, та й промовив до них: Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста та й за Мною йде!(Мар.8:34)
Згідно науки Ісуса Христа, Його страждання і терпіння Його послідовників настільки важливі, що про них повинні знати всі люди. Звертаючись до народу Ісус сказав: «Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста та й за Мною йде!»
В цих словах знаходимо важливі правди.
1.Ці слова свідчать про чесність Ісуса. Ніхто не може сказати,що його обманом примусили іти за Христом. Господь ніколи не заохочував людей. обіцяючи їм легку дорогу. Він не обіцяв людям спокій – Він обіцяв славу!
Сказати людині, що він повинен нести свій хрест, означало сказати, що на нього всі будуть дивитися як на злочинця, що він має бути готовий померти. Великі люди завжди були чесними.

Зло говорить голосом друга. Мр.8.31-33.

І почав їх навчати, що Синові Людському треба багато страждати, і Його відцураються старші, і первосвященики, і книжники, і Він буде вбитий, але третього дня Він воскресне.  І те слово казав Він відкрито. А Петро узяв набік Його, і Йому став перечити. А Він обернувся й поглянув на учнів Своїх, та й Петру докорив і сказав: Відступись, сатано, від Мене, бо думаєш ти не про Боже, а про людське!Мр.8.31-33. 
 Учні розуміли, що Ісус є Христос.  Тепер їм належало пізнати, що Йлому належить терпіти і померти. З тих пір Він «почав навчати їх, що Синові Людському треба багато страждати, і Його відцураються старші, і первосвященики, і книжники, і Він буде вбитий, але третього дня Він воскресне». Цю думку Господь повторяв не одноразово.
Терпіння Месії полягало у Його відкиненні і смерті «Камінь, що його будівничі відкинули, той наріжним став каменем»(Пс.117:22). Вслід за відкиненням наступала смерть Месії. Ісус Христос мав пройти цей шлях. Все це потрібно розуміти як виконання Божого плану спасіння людей. Тому Ісус Христос звернув увагу учнів і на  перемогу свого воскресіння. 
Чому Ісус Христос став говорити про це саме зараз? 
 а)Тому, що наступив відповідний час для цього. До хресної смерті залишалося пів року і потрібно було підготувати учнів.
 б) Віра Його учнів досягнула потрібного духовного рівня.

А ви ж за кого мене маєте? Мр.8.27- 30

Пішов Ісус з учнями до сіл Кесарії Пилипової; дорогою розпитував своїх учнів, кажучи їм: За кого мене люди вважають? Вони відповіли, кажучи, що одні за Івана Хрестителя, інші - за Іллю, ще інші - за одного з пророків.  І ще спитав їх: А ви ж за кого мене маєте? Обізвався Петро та й каже Йому: Ти є Христос.  Тоді суворо наказав їм, щоб нікому не розповідали про нього. Мр.8.27- 30

Кесарія Филирлва – місто на півночі Палестини, побудоване Іродом Великим. Спокійне місце, де не було книжників і фарисеїв, які тінню ходили за Христом, намагаючись спокусити, або піймати на слові. В цьому тихому місці Христос хотів усамітнитися з своїми учнями для дуже важливої розмови, а також, щоб явити їм свою славу- переобразитися.
Дуже важливі в нашому житті такі тихі місця, в яких Ісус Христос хоче мати з нами особливу розмову; місця, яких він хоче запитувати нас і являти нам свою славу!
Наша сила – в спілкуванні з Ісусом Христом. Перемога над всіма темними силами приходить тільки в спілкуванні з Ним.
В тиші Єрмонських гір Ісус запитав учнів: «За кого мене люди вважають?»

Зцілення сліпого.Мр.8.22-26.

І приходять вони в Віфсаїду. І приводять до Нього сліпого, і благають Його, щоб доторкнувся до нього.  І взяв Він сліпого за руку, та й вивів його за село. І послинивши очі йому, поклав руки на нього, і питався його, чи що бачить.  І, зиркнувши, сказав той: Я бачу людей, які ходять, немов би дерева...  Потім знов Він поклав Свої руки на очі йому, і прозрів той, і одужав, і виразно став бачити все!  І послав Він додому його й наказав: До села й не заходь, і нікому в селі не розповідай! Мр.8.22-26.

«Приводять до Нього сліпого». Людей з хворобами очей, було багато на Близькому Сході. Яскраве сонце, пісок, погані санітарні умови створювали сприятливі умови для розвитку захворювань.
Коли Ісус Христос прибув з учнями у Вифсаїду , до Нього привели нещасного з просьбою зцілити його.  Хворий виявився дуже пасивним.  Але на щастя,   у нього були друзі, які привели його і просили за нього.
Соломон говорить:  «Правдивий друг любить за всякого часу, в недолі ж він робиться братом»(Пр.17:17). Друзі допомагають один одному..

Стережіться розчини. Мр.8.14-21

І забули вони взяти хліба, і крім одного буханця, у човні не мали з собою нічого.  А Він їм наказував та говорив: Стережіться уважливо фарисейської розчини й розчини Іродової! Вони ж міркували й казали один до одного, що хліба не мають вони.  А Ісус, знавши те, промовляє до них: Чого ви міркуєте, що хліба не маєте? Чи ви ще не знаєте й не розумієте? Чи ще маєте серце своє затверділим?  Мавши очі не бачите, і мавши вуха не чуєте? І не пам'ятаєте,  коли п'ять хлібів Я ламав на п'ять тисяч, скільки повних кошів із кусків ви зібрали? Вони кажуть до Нього: Дванадцять.  А як сім на чотири тисячі, скільки кошиків повних з кусків ви зібрали? І відказують: Сім. сказав Він до них: Ви ще не розумієте?. Мр.8.14-21.
Переправа на другий бік Галилейського озера була для учнів настільки  несподіваною, що вони навіть забули взяти з собою хліба. Їх турбувала подорож, а Ісус думав про зовсім інше.
Для юдеїв закваска символізувала зло. Розчина - це шматок тіста з минулого разу, в якому вже почалися процеси бродіння. Юдеї прирівнювали бродіння до гниття.  Інколи вони застосовували слово «розчина» у значенні гріха. Слова Ісуса Христа мали значення: «Стережіться впливу фарисеїв і Ірода. Не йдіть дорогою фарисеїв і Ірода». Який зв'язок між фарисеями та Іродом?

Фарисеї шукають ознаки. Мр.8.10-13

І всів Він негайно до човна з Своїми учнями, та й прибув до землі Далманутської.  І вийшли фарисеї, і почали сперечатися з Ним, і, Його випробовуючи, хотіли від Нього ознаки із неба.  А Він тяжко зідхнув у Своїм дусі й промовив: Якої ознаки цей рід вимагає? Поправді кажу вам, що родові цьому ознака не буде дана!  І покинув Він їх, усів знову до човна, і на той бік відбув. Мр.8.10-13

Відпустивши народ Ісус прибув в околиці Далманутські. Населений пункт у наш час невідомий. Тоді «вийшли фарисеї, і почали сперечатися з Ним, і, Його випробовуючи, хотіли від Нього ознаки із неба». Вимога фарисеїв була нерозумною. Ніхто до Ісуса Христа не чинив таких чудес, які Він чинив. Никодим говорив до Ісуса: «Учителю, знаємо ми, що прийшов Ти від Бога, як Учитель, бо не може ніхто таких чуд учинити, які чиниш Ти, коли Бог із ним не буде»Ів.3.2.
Незважаючи на велику кількість чудес фарисеї вимагали ще «ознаки із неба». Як дивно, що в усіх вчинках Христа вони не бачили нічого, окрім нових сумнівів.  Всі попередні чудеса Ісуса Христа були звершені внаслідок любові до людей: Він зціляв хворих, прощав гріхи, годував голодних, втихомирив бурю. А тепер за вимогою фарисеїв мав показати ознаку із неба. В чому це мало проявитися вони не сказали.  Було зрозуміло, що фарисеї висували свої вимоги не шукаючи правди, а спокушуючи Господа. Коли люди не шукають істини, пояснення, докази і навіть чудеса не мають значення. Для Христа весь світ був наповнений ознаками: зерно у полі,закваска у хлібі,трава і квіти – все говорило про Бога.

Нагодування чотирьох тисяч.Мр.8.1-9.

Тими днями, коли було знову багато народу, а їсти не мали чого, покликав Він учнів Своїх та й промовив до них:  Жаль мені тих людей, що вже три дні зо Мною знаходяться, та їсти не мають чого.  А коли відпущу їх голодних до їхніх домівок, то ослабнуть у дорозі, бо деякі з них поприходили здалека.  І відказали Йому Його учні: Звідки зможе хто нагодувати їх хлібом отут у пустині?  А Він їх запитав: Скільки маєте хліба? Вони ж повідомили: Семеро.  Тоді Він народу звелів на землі посідати. І, взявши семеро хліба, віддавши подяку, Він поламав і дав учням Своїм, щоб роздати. А вони роздавали народові.  І мали вони трохи рибок; і Він їх поблагословив, і роздати звелів також їх.  І всі їли й наїлися, а з позосталих кусків сім кошів назбирали...  А їдців було тисяч з чотири!

Завдяки зціленню глухо німого народ зібрався біля Ісуса. Зібралося чотири тисячі чоловік не рахуючи жінок і дітей. Бажання людей слухати науку Ісуса Христа було настільки великим, що вони не хотіли відходити від Нього.  Для простих людей слова Господа були новими. Серед них не було книжників і фарисеїв, які могли заважати слухати, або нав’язати свої пересуди. Їхнє зацікавлення словами Ісуса Христа було природнє і щире. Оздоровлені хворі теж не хотіли відходити. Слухачі перебували на одному місці три дні підряд. Яка велика спрага слухання Божого Слова!Ц е має засоромити багатьох сучасних християн.  
Щире і терпляче слухання принесло особливе благословення. Якби люди розійшлися швидше, то не стали б учасниками незвичайної трапези, яку запропонував Ісус Христос. Він першим помітив потребу людей. Народ не жалівся на голод, учні нічого не сказали. Але Господь знав, чого люди потребували. Він сказав: «Жаль мені тих людей, що вже три дні зо Мною знаходяться, та їсти не мають чого».   

Зцілення Глухого і німого. Мр.7.31-37

І вийшов Він знов із країв тирських і сидонських, і подався шляхом на Сидон над море Галілейське, через околиці Десятимістя. І приводять до Нього глухого немову, і благають Його, щоб руку на нього поклав.  І взяв Він його від народу самого, і вклав пальці Свої йому в вуха, і, сплюнувши, доторкнувся його язика.  І, на небо споглянувши, Він зідхнув і промовив до нього: Еффата; цебто: Відкрийся!  І відкрилися вуха йому, і путо його язика розв'язалось негайно, і він став говорити виразно!  А Він їм звелів, щоб нікому цього не розповідали. Та що більше наказував їм, то ще більш розголошували.  І дуже всі дивувалися та говорили: Він добре все робить: глухим дає чути, а німим говорити! (Мар.7:31-37).
Про зцілення глухо – німого розповідає тільки євангеліст Марко. Люди, які привели хворого до Ісуса , «благають Його, щоб руку на нього поклав».  Господь вислухав їхнє прохання, вибравши мову знаків. Поняття про Бога в цій місцевості були обмеженими, хворого потрібно підготувати. Господь міг користуватися тільки мовою, яку глухий розумів. Це мова знаків.
Ісус Христос відвів хворого в бік від народу. Христос проявив особливе ставлення до німого. Неповно справність завжди соромить людину. Хворий мав відчути, що залишається наодинці з божественним Цілителем.

Просьба жінки. Мр.7.24-30.

І встав Він, і звідти пішов у землю тирську й сидонську. І, ввійшовши до дому, Він хотів, щоб ніхто не довідавсь, та не міг утаїтись. Негайно бо жінка одна, якої дочка мала духа нечистого, прочула про Нього, і прийшла, та й припала до ніг Йому. А ця жінка грекиня була, родом сирофінікіянка. Вона стала благати Його, щоб із дочки її демона вигнав. А Він їй сказав: Дай, щоб перше наїлися діти, не годиться бо хліб забирати в дітей, і кинути щенятам!  А вона Йому в відповідь каже: Так, Господи! Але навіть щенята їдять під столом від дитячих кришок...  І Він їй сказав: За слово оце йди собі, демон вийшов із твоєї дочки!  А коли вона в дім свій вернулась, то знайшла, що дочка на постелі лежала, а демон вийшов із неї.

В Євангелії від Марка, починаючи з Мр.7.24. описується нова і важлива грань діяльності Ісуса Христа. Ісус переходить з Галилеї в північні області країни: «Звідти пішов у землю тирську й сидонську». Тир і Сидон- древні і багаті фінікійські міста. Прийшовши в околиці Тиру й Сидону Ісус увійшов в дім. Господь хотів залишитися невпізнаним для народу, «та не міг утаїтись». Ці короткі слова залишаються актуальними протягом століть. Ісусу не можна сховатися. Як тільки Він входить у якийсь дім, - люди взнають про це. Першим домом Христа в цьому світі була стайня у Вифлеємі. Вже в першу ніч пастухи прийшли поклонитися Йому.
Як тільки Ісус Христос входить в серце людини, то люди взнають про це. Християнин не може і не повинен скривати, що в його серці живе Христос.
Так і жінка одна, почувши про Ісуса «прийшла, та й припала до ніг Йому».  Вона була гречанка, з фінікійців, що проживали в Сирії, для юдеїв – язичниця. Бог дав їй велику материнську любов, яка примушувала її шукати допомоги. Вона вірила, що тільки Ісус може їй допомогти, і тому вирішила не відступати перед труднощами.

Що оскверняє людину. Мр.7.9-23

І сказав Він до них: Спритно відкидаєте ви заповідь Божу, аби зберегти своє передання.  Бо Мойсей наказав: Шануй батька свого та матір свою, та: Хто злорічить на батька чи матір, нехай смертю помре. А ви кажете: Коли скаже хто батьку чи матері: Корван, чи дар Богові те, чим би ти скористатись від мене хотів, то вже вільно йому не робити нічого для батька чи матері, порушуючи Боже Слово вашим переданням, що його ви самі встановили. І багато такого ви іншого робите».
В розмові з книжниками і фарисеями Господь вказав, що сліпе дотримання «передань старших» може стати порушенням Божого закону. Ісус зробив несподівану заяву. Він сказав, що ніщо, що входить в людину не може її осквернити, тому що потрапляє в тіло, яке саме очищується звичайним фізичним шляхом. Жоден ортодоксальний юдей так не думав. В одинадцятій главі книги Левіт наведено перелік тварин, яких не можна використовувати для їжі. «Немає нічого назовні людини, що, увіходячи в неї, могло б опоганити її; що ж із неї виходить, те людину опоганює». Цими словами Ісус Христос сказав, що речі самі по собі не можуть бути чистими, або нечистими в релігійному значенні.

А коли від народу ввійшов Він до дому, тоді учні Його запитали в Нього про притчу. І Він їм відказав: «Чи ж і ви розуміння не маєте? Хіба ж не розумієте ви, що все те, що входить із зовні в людину, не може опоганити її? Бо не входить до серця йому, але до живота, і виходить назовні, очищуючи всяку їжу».  Господь кількома словами пояснив, що тільки люди можуть бути дійсно нечистими. Оскверняються вони через свої гріховні вчинки, які народжуються в серці. Це була нова, несподівана думка!

Любов до батьків – заповідь Божа. Мр.7.9-13

І сказав Він до них: Спритно відкидаєте ви заповідь Божу, аби зберегти своє передання. Бо Мойсей наказав: Шануй батька свого та матір свою, та: Хто злорічить на батька чи матір, нехай смертю помре.  А ви кажете: Коли скаже хто батьку чи матері: Корван, чи дар Богові те, чим би ти скористатись від мене хотів,  то вже вільно йому не робити нічого для батька чи матері, порушуючи Боже Слово вашим переданням, що його ви самі встановили. І багато такого ви іншого робите. Мр.7.9.13

В розмові Ісус Христос сказав книжникам і фарисеям: «Спритно відкидаєте ви заповідь Божу, аби зберегти своє передання?» Ці передання часто були дуже дивними.  Господь через Мойсея заповідав віддавати шану батькам. «Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!»(Вих.20:12); «Шануй свого батька та матір свою, як наказав був тобі Господь, Бог твій, щоб довгі були твої дні, і щоб було тобі добре на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі»(Повт.5:16).
Слово «корван» означало «дар Богу» і використовувалося для означення того, що спеціально присвячене Богу.  Все, що називалося «корван» було ніби покладене  на вівтар, вилучене із звичайного користування. Хто бажав частину свого майна посвятити Богу, оголошував їх «корван», і після цього це майно, або кошти вже ніколи не могли бути використані для звичайної, світської цілі.

Лицемірство і любов.Мр.7.5-8

І запитали Його фарисеї та книжники: Чому учні Твої не живуть за переданням старших, але хліб споживають руками нечистими? А Він їм відказав: Добре пророкував про вас, лицемірів, Ісая, як написано: Оці люди устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене... Та однак надаремне шанують Мене, бо навчають наук людських заповідей.  Занехаявши заповідь Божу, передань людських ви тримаєтесь: обмиваєте глеки та чаші, і багато такого подібного й іншого робите ви. Мр.7.5-8.

Книжники і фарисеї бачили, що учні Ісуса не дотримуються вимог неписаних ритуальних законів і запитали, чому «Твої не живуть за переданням старших, але хліб споживають руками нечистими?»

Господь ніколи не уникав відповіді. І в цей раз Він відповів книжникам: «Добре пророкував про вас, лицемірів, Ісая, як написано: Оці люди устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене... Та однак надаремне шанують Мене, бо навчають наук людських заповідей.  Занехаявши заповідь Божу, передань людських ви тримаєтесь: обмиваєте глеки та чаші, і багато такого подібного й іншого робите ви».
Ісус Христос звинуватив книжників і фарисеїв у лицемірстві. Лицемір – означає актор на сцені, людина, яка не має каплі щирості. Юдей законник міг всім серцем ненавидіти своїх братів, але це не мало для нього значення, якщо він виконував омивання, зберігав ритуальну чистоту. Служити Богу зовнішньо, без внутрішньої покори – це лицемірство.

Чисте і нечисте. Мр.7.1-4

І зібрались до Нього фарисеї та деякі з книжників, які прибули із Єрусалиму,  і побачили, що деякі з учнів Його їли хліб руками нечистими, цебто невмитими.  Бо фарисеї й усі юдеї, зберігаючи передання старших, не їдять, як старанно не вимиють рук;  а вернувшися з ринку, вони ні їдять, поки не вмиються. Багато є й іншого, що вони прийняли, щоб додержувати: миття чаш, і глеків, і мідяного посуду.Мр.7.1-4.До терпінь, які переживав Ісус Христос на землі , належать і ті, які завдавали книжники та фарисеї. Книжники, це законники, які вивчали , зберігали і захищали Писання. Вони додавали свої норми і пояснення до загальних принципів. Існували тисячі дрібних норм і правил на різні випадки життя.
Фарисеї – це юдейська партія, «відділені», вони вважали своє служіння Богу досконалим.
І ось «Зібрались до Нього фарисеї та деякі з книжників, які прибули із Єрусалиму,  і побачили, що деякі з учнів Його їли хліб руками нечистими, цебто невмитими.  Бо фарисеї й усі юдеї, зберігаючи передання старших, не їдять, як старанно не вимиють рук;  а вернувшися з ринку, вони ні їдять, поки не вмиються». Вони спостерігали, а потім прийшли із звинуваченням: «Чого Твої учні ламають передання старших? Бо не миють вони своїх рук, коли хліб споживають»Мт15.2.

Турбота про людей. Мр.6.53-56

Перепливши ж вони, прибули в землю Генісаретську й причалили. І, як вони повиходили з човна, люди зараз пізнали Його,  і порозбігались по всій тій околиці, і стали на ложах недужих приносити, де тільки прочули були, що Він є. І куди тільки Він прибував до сіл, чи до міст, чи до осель, клали недужих на майданах, і благали Його, щоб могли доторкнутись хоч краю одежі Його. І хто тільки до Нього доторкувався, той був уздоровлений! (Мар.6:53-56)
Генесаретська земля- область на північно – західному березі Генесаретського озера. Як тільки Ісус ступив на берег – Його тут же оточили люди. Господа завжди оточували люди. В цьому уривку не сказано, що Ісус проповідував, тут написано, що Він зціляв. В Ісусі Христі люди бачили любов і турботу про них.
Кожна людська любов має межі. Тільки Божа любов не знає меж. Жодна розповідь про океан не може дати уявлення про його красу, поки не побачиш його власними очима. Так само і з любов’ю Спасителя. Поки ви її не приймете, поки ви не примиритесь з Ним, - ніхто не може описати вам Божу любов до нас!
Голгофа свідчить про величину людського гріха і безмежність любові Ісуса Христа, яка не пожаліла Себ задля нашого спасіння. Ніхто не любив і не любить нас так жертовно як Ісус Христос.  Сліди від ран на руках і ногах Христа – доказ цього. Будемо завжди вдячні Господу за Його любов до нас.

Це я, не бійтесь. Мр.6.45-52

І зараз звелів Своїм учням до човна сідати, і на той бік поплинути до Віфсаїди, раніше Його, поки Сам Він відпустить народ. І Він їх відпустив, та й пішов помолитись на гору.  А як вечір настав, човен був серед моря, а Він Сам один на землі.  Коли ж Він побачив, як вони веслувавши, втомилися, бо вітер їм був супротивний, о четвертій сторожі вночі підійшов Він до них, по морю йдучи, і хотів їх минути.  А вони, як побачили, що йде Він по морю, подумали, що то мара, та й стали кричати, бо Його всі побачили та налякались. А Він зараз до них обізвався й сказав їм: Будьте смілі, це Я, не лякайтесь!  І ввійшов Він у човен до них, і вітер затих. А вони здивувалися дуже в собі,  бо не зрозуміли чуда про хліби, бо серце їхнє було затверділе. Мр.6.45-52
Слово Боже говорить, що найбільше бажання народу зробити Ісуса царем, було в пустині, після нагодування хлібами і під час входу в Єрусалим. Але наука Ісуса Христа про Боже Царство і погляди людей були різними. Тому Він звелів учням сісти в човен і відплисти на другий бік озера.
Після того, як учні відплили від берега, Ісус Христос піднявся на гору для молитви. Євангеліст Марко вже третій раз говорить, що Ісус всю ніч пробув у молитві. Ісус молився до третьої години  ночі. Він шукав спілкування з Отцем, особливо після зустрічі з багатотисячною юрбою народу. Своїм прикладом Він нам дає важливий урок: після спілкування з людьми шукати самотності з Господом.
Проповіді, розмови з людьми, важливі справи – все це чудово, але тільки через молитву ми можемо мати тісне спілкування з Ісусом Христом.

Нагодування п’яти тисяч чоловік. Мр.6.35-44

І, як минуло вже часу доволі, підійшли Його учні до Нього та й кажуть: Це місце безлюдне, а година вже пізня. Відпусти їх, нехай підуть в осади та села близькі, і куплять собі чого їсти.  А Він відповів і сказав їм: Дайте їсти їм ви. Вони ж відказали Йому: Чи ми маємо піти та хліба купити на двісті динаріїв, і дати їм їсти?  А Він їх запитав: Скільки маєте хліба? Ідіть, побачте! І розізнавши, сказали: П'ять хлібів та дві рибі.  І звелів їм усіх на зеленій траві посадити один біля одного.  І розсілись рядами вони, по сто та по п'ятдесят.  І Він узяв п'ять хлібів та дві рибі, споглянув на небо, поблагословив, і поламав ті хліби, і дав учням, щоб клали перед ними, і дві рибі на всіх поділив.  І всі їли й наїлися!  А з кусків позосталих та з риб назбирали дванадцять повних кошів.  А тих, хто хліб споживав, було тисяч із п'ять чоловіка! Мр.6.35-44. Нагодування п’яти тисяч займає особливе місце серед усіх чудес Ісуса. Про нього розповідають усі євангелісти. З Євангелії від Марка ми взнаємо, що це відбулося перед Пасхою. Можливо, саме паломники складали більшу частину тих, кого Господь нагодував. 

Що таке чудо? Чудо – це надзвичайне втручання Бога в наш світ простору і часу. Воно порушує межі відомих нам природніх законів. Чуда Ісуса було доказом Його Божества. Дуже важливо для твердості нашої віри пам’ятати про чуда Ісуса: ті, про які розповідає Євангеліє і ті, які Він вчинив у нашому житті.
Де відбулося чудо нагодування народу? В пустині. В часі Мойсея Бог давав Своєму народу хліб з неба протягом сорока років. І той самий Господь, теж у пустині насичує тисячі людей. Така всемогутність нашого Господа.

Турбота про учнів. Мр.6.30 - 34

І посходилися до Ісуса апостоли, і розповіли Йому все, як багато зробили вони, і як багато навчили.  І сказав Він до них: Ідіть осібно самі до безлюдного місця, та трохи спочиньте. Бо багато народу приходило та відбувало, аж навіть не мали коли й поживитись.  І відпливли вони човном окремо до місця безлюдного.  І побачили їх, коли плинули, і багато-хто їх розпізнали. І пішки побігли туди з усіх міст, та й їх випередили.  І, як вийшов Ісус, Він побачив багато народу, і змилувався над ними, бо були, немов вівці, що не мають пастуха. І зачав їх багато навчати. Мр.6.30-34.

Апостоли повернулися зі своєї місійної подорожі. Вони «розповідали Йому все, як багато зробили вони, і як багато навчили». Якщо Божий служитель вважає успіхи своєю заслугою, то він загордиться, або стане боязливим. Але той, хто свої досягнення розглядає як успіхи Ісуса Христа, залишиться покірним і сміливим працівником на Господній ниві.

Помітивши втому учнів, Він сказав їм: «Ідіть осібно самі до безлюдного місця, та трохи спочиньте».  Ісус Христос знав ціну здоров'я. Воно дорожче від багатства. Нажаль багато християн не приділяють здоров’ю належного значення. «Бо багато народу приходило та відбувало, аж навіть не мали коли й поживитись.  І відпливли вони човном окремо до місця безлюдного», щоб відпочити. В цьому ми бачимо ритм християнського життя.

Гріх помсти.Мр.6.16-29.

А Ірод, прочувши, сказав: Іван, якому я голову стяв був, оце він воскрес! Той бо Ірод, пославши, схопив був Івана, і в в'язниці закув його, через Іродіяду, дружину брата свого Пилипа, бо він одружився був із нею.  Бо Іван казав Іродові: Не годиться тобі мати за дружину жінку брата свого! А Іродіяда лютилась на нього, і хотіла йому смерть заподіяти, та не могла.  Бо Ірод боявся Івана, знавши, що він муж праведний і святий, і беріг його. І, його слухаючи, він дуже бентежився, але слухав його залюбки.  Та настав день догідний, коли дня народження Ірод справляв був бенкета вельможам своїм, і тисячникам, і галілейській старшині,  і коли прийшла дочка тієї Іродіяди, і танцювала, і сподобалася Іродові та присутнім із ним при столі, тоді цар промовив до дівчини: Проси в мене, чого хочеш, і дам я тобі! І поклявся він їй: Чого тільки від мене попросиш, то дам я тобі, хоча б і півцарства мого! Вона ж вийшла, і спиталася матері своєї: Чого маю просити? А та відказала: Голови Івана Христителя... І зараз квапливо вернулась вона до царя, і просила, говорячи: Я хочу, щоб дав ти негайно мені на полумиску голову Івана Христителя! І засмутився цар, але через клятву й з-за тих, що з ним були при столі, не схотів їй відмовити.  І цар зараз послав вояка, і звелів принести Іванову голову.  І пішов він, і стяв у в'язниці Івана, і приніс його голову на полумискові, і дівчаті віддав, а дівча віддало її своїй матері...  А коли його учні зачули, то прийшли, і взяли його тіло, і до гробу поклали його. (Мар.6:16-29)

Євангелист Марко розповідає про драматичні події, які відбулися у  неприступній фортеці Махерон. Шлюбні зв’язки родини Ірода неймовірно заплутані. Одружившись на своїй невістці, Ірод Антипа порушив єврейський закон і переступив усі норми моралі. 

Думки про Ісуса. Мр.6.14- 15

І прочув про Ісуса цар Ірод, бо ім'я Його стало загально відоме, і сказав, що то Іван Христитель із мертвих воскрес, і тому творяться чуда від нього.  Інші впевняли, що Ілля Він, а знов інші казали, що пророк, або як один із пророків. Мр.6.14-15.
Слухи про Ісуса Христа поширювалися по всій Палестині і дійшли до Ірода. «І прочув про Ісуса цар Ірод, бо ім'я Його стало загально відоме, і сказав, що то Іван Христитель із мертвих воскрес». Це думка про Ісуса Христа людини з нечистою совістю. Ірод був винен у смерті Івана Хрестителя: по його наказу пророку відсікли голову. Людині, яка вчинила зло, весь світ здається ворогом. Так було із Іродом:  гріх вбив його серце. «Інші впевняли, що Ілля Він». Де які юдеї думали, що Ісус Христос, це Ілля що знову прийшов на землю.  «А знов інші казали, що пророк, або як один із пророків». Були і такі юдеї, які бачили в Ісусі Христі Божого пророка. Ісус Христос був не просто пророком. В Ісусі Христі Сам Бог прийшов до людей. Библія говорить: «Безсумнівно, велика це таємниця благочестя: Хто в тілі з'явився, Той оправданий Духом, Анголам показався, проповіданий був між народами, увірувано в Нього в світі, Він у славі вознісся!»(1Тим.3:16).

Легати Христа. Мр.6.7-13.

І, закликавши Дванадцятьох, зачав їх по двох посилати, і владу їм дав над нечистими духами. І звелів їм нічого в дорогу не брати, крім палиці тільки самої: ні торби, ні хліба, ані мідяків у свій черес, а ходити в сандалях, і двох убрань не носити. І промовив до них: Коли ви де ввійдете в дім, залишайтеся там, аж поки не вийдете звідти.  А як місто яке вас не прийме, і не послухають вас, то, виходячи звідти, обтрусіть порох, що в вас під ногами, на свідчення супроти них. Поправді кажу вам, легше буде Содому й Гоморрі дня судного, аніж місту тому! І вийшли вони, і проповідували, щоб каялися. І вийшли вони, і проповідували, щоб каялися. 13 І багато вигонили демонів, і оливою хворих багато намащували і оздоровляли» (Мар.6:7-13).

Посилання апостолів на для проповіді відбулося тоді, коли Назарет не прийняв проповідь Ісуса Христа. Цю подію можна вважати новим пунктом в житті Спасителя.  До цього часу Ісус Христос сам проповідував перед народом. Тепер Він став посилати своїх учнів з проповіддю.  До цього часу апостоли були з Ісусом, чули Його слова і бачили Його вчинки. Тепер їм самим належало іти і проповідувати, звіщати Боже Царство. Господь знав, що Його час земного життя закінчується, тому готував учнів для продовження місії. Кожний, хто хоче працювати для Божого Царства, повинен перебувати у спілкуванні з Христом і вчитися у Нього.

«І звелів їм нічого в дорогу не брати, крім палиці тільки самої: ні торби, ні хліба, ані мідяків у свій черес, а ходити в сандалях, і двох убрань не носити». Гостинність на Сході завжди була священним обов’язком. Апостоли були послані Ісусом Христом до юдеїв, у яких був звичай турбуватися про своїх вчителів, тому Христос заповідав не брати нічого з собою. Але такого звичаю не було в язичників.

Ісус в Назареті. Мр.6.1 - 6

І, вийшовши звідти, Він прийшов до Своєї батьківщини, а за Ним ішли учні Його.  Як настала ж субота, Він навчати почав у синагозі. І багато-хто, чувши, дивуватися стали й питали: Звідки в Нього оце? І що за мудрість, що дана Йому? І що за чуда, що стаються руками Його?  Хіба ж Він не тесля, син Маріїн, брат же Якову, і Йосипу, і Юді та Симонові? А сестри Його хіба тут не між нами? І вони спокушалися Ним...  А Ісус їм сказав: Пророка нема без пошани, хіба тільки в вітчизні своїй, та в родині своїй, та в домі своїм.  І Він тут учинити не міг чуда жадного, тільки деяких хворих, руки поклавши на них, уздоровив. І Він дивувавсь їх невірству. І ходив Він по селах навкруг та навчав. (Мр.6.1-6).
Це була друга подорож в рідне місто. Господь дарував Назарету ще одну можливість для покаяння і віри в Нього як Месію. В розповіді євангеліста Марка можемо віднайти багато важливих уроків.
Жителі Назарету зневажали Ісуса, пам’ятаючи, що Він був теслею, робітником. Для нас у цьому – Його слава. Прийшовши на землю, Він не претендував на особливий статус, обравши для себе звичайне життя із звичайною працею.
Після проповіді, у жителів Назарету були запитання до Ісуса: «Звідки в Нього оце? І що за мудрість, що дана Йому? І що за чуда, що стаються руками Його?»
1. «Звідки в Нього оце?» В проповіді Христа було те,чого не було у мові других. Ісус Христос проповідував Євангеліє, яке може перемінити життя людини. Воно дає зміст життя, без нього життя – тільки існування. «Без науки Ісуса Христа світ став би пеклом», - говорив Б.Паскаль.

З проблемою до Ісуса Мр.5.21 - 43

Запамятався такий вислів із статусів в соціальних мережах: «Коли проблеми тягнуть до дна – дивися у верх». В кожної людини бувають різного роду терпіння, труднощі, життєві проблеми. В перекладі з грецької, слово терпіння - «упомоне», означає стійкість, витривалість у важких обставинах. Слово Боже говорить про переживання важких часів: «Нехай серце вам не тривожиться! Віруйте в Бога, і в Мене віруйте!» (Iван.14:1). Євангельський уривок розповідає  про двох людей. які прийшли до Ісуса із своїми проблемами.
На березі Галилейського озера Ісус продовжував проповідувати про Царство Боже. В той час приходить до Нього чоловік «Яір на ім'я, що був старшим синагоги. Він припав до Ісусових ніг, та й став благати Його завітати до дому його.  Бо він мав одиначку дочку, років десь із дванадцять, і вмирала вона» Начальник синагоги був важливою людиною в місті. Його родину спіткало велике горе – важко захворіла дочка. Коло друзів і приятелів Яіра вороже відносилися до Ісуса, шукаючи приводу для звинувачення. Такі люди як Яір, могли прийти до Господа тільки в крайньому випадку. Горе примушує забути свою значимість. Відчай додає відваги. Яір міг дати своїй дитині їду і одяг, житло і освіту, але дати життя міг тільки Христос.

Розкажи ближнім. Мр.5.18 - 20

 Як Він сів до човна, то біснуватий став просити Його, щоб залишитися з Ним. 1 Ісус же йому не дозволив, а промовив до нього: Іди до дому свого, до своїх, і їм розповіж, які речі великі Господь учинив тобі, і як змилувався над тобою! І пішов він та в Десятимісті зачав проповідувати, які речі великі Ісус учинив йому. І всі дивувались! Мр.5.18 -20
Чудо зцілення біснуватого відбулося в десяти місті. На східному березі Йордану знаходились десять міст з особливим статусом. В містах проживало багато греків, вони мали певну політичну автономію.
Дещо важливе відбулося в день, коли Ісус увійшов на територію Десятимістя.
«А як Він сів до човна, то біснуватий став просити Його, щоб залишитися з Ним.»  На противагу жителям міста Гадари зцілений хотів залишитися з Ісусом Христом. Коли Господь і Його учні входили до човна, йому було важко розлучатись зі своїм Спасителем. Цей чоловік зрозумів, що він належить Ісусу більше, ніж своєму попередньому способу життя; його місце там, де Христос і Його учні. Подібне переживає кожен, хто повірив в Ісуса Христа. 

Гріховна просьба. Мр.5.14-17

"А їхні пастухи повтікали та в місті й по селах звістили. І повиходили люди побачити, що сталось.  І прийшли до Ісуса й побачили, що той біснуватий, що мав легіона, убраний сидів, і при умі, і полякались вони...  Самовидці ж їм розповіли, що сталося з тим біснуватим, також про свиней.  І вони стали благати Його, щоб пішов Собі з їхнього краю".
Першим наслідком чуда був прихід людей до місця події. Що вони побачили? Біснуватий, який наводив страх на всю околицю, сидів біля Ісуса Христа. Його дикий вигляд пропав. Він був одягнений і при розумі. Але люди «Стали благати Його, щоб пішов Собі з їхнього краю».
Бажання народу вражаюче, але воно повторяється в інших місцях: «Прийшов до своїх і свої Його не прийняли» Ів.1.11. Його прогнали з Назарету,не прийняли в Самарії… Чому люди хотіли уникнути Того, хто міг допомогти? Невже вони любили свою худобу більше ніж своїх дітей? В чому причина?

Вигнання легіону бісів. Мр.5.1-13

І на другий бік моря вони прибули, до землі Гадаринської. І як вийшов Він із човна, то зараз Його перестрів чоловік із могильних печер, що мав духа нечистого. Він мешкання мав у гробах, і ніхто й ланцюгами зв'язати не міг його, бо часто кайданами та ланцюгами в'язали його, але він розривав ланцюги та кайдани торощив, і ніхто не міг угамувати його. І він повсякчас перебував день і ніч у гробах та в горах, і кричав, і бився об каміння... А коли він Ісуса побачив здалека, то прибіг, і вклонився Йому, і закричав гучним голосом, кажучи: Що до мене Тобі, Ісусе, Сину Бога Всевишнього? Богом Тебе заклинаю, не муч Ти мене!Бо сказав Він йому: Вийди, душе нечистий, із людини! І запитав Він його: Як тобі на ім'я? А той відповів: Ле?іон мені ймення багато бо нас. І він Його дуже просив, щоб їх не висилав із тієї землі. Пасся ж там на горі гурт великий свиней. І просилися демони, кажучи: Пошли нас у свиней, щоб у них ми ввійшли.  І дозволив Він їм. І повиходили духи нечисті, і в свиней увійшли. І гурт кинувся з кручі до моря, а було зо дві тисячі їх і вони потопилися в морі...(Мар.5:1-14)
Після втихомирення бурі Ісус Христос відплив у човні до східного берега Галилейського озера. В Галилеї була місцевість, де темрява була густішою, ніж в самій Галилеї. Ісус Христос прибув з учнями в цю особливо темну місцевість, щоб явити світло.
Марко, змальовуючи чоловіка, що був опанований силами зла, показує його жалюгідний стан. Цей чоловік народився не таким, зло проникло в його життя і призвело до руїни. Чоловік, який міг бути храмом Святого Духа, перетворився в оселю для сил зла.