Євангельська дитина. Мр.9.36-37.

І взяв Він дитину, і поставив її серед них. І, обнявши її, Він промовив до них: Коли хто в Ім'я Моє прийме одне з дітей таких, той приймає Мене. Хто ж приймає Мене, не Мене він приймає, а Того, Хто послав Мене! Мр.9.36-37.

По дорозі з гори Преображення до Капернауму між апостолами була розмова про те, хто з них більший. Можливо ця розмова була викликана словами Ісуса Христа: «Ти скеля, і на скелі оцій побудую Я Церкву Свою, і сили адові не переможуть її.  І ключі тобі дам від Царства Небесного, і що на землі ти зв'яжеш, те зв'язане буде на небі, а що на землі ти розв'яжеш, те розв'язане буде на небі!»Мт.16.18-19. Або тим, що Ісус на гору Преображення узяв з собою тільки трьох із них.
Для пояснення величі людей в Божому Царстві Ісус Христос, «взяв Він дитину, і поставив її серед них. І, обнявши її», сказав своїм учням: «Поправді кажу вам: коли не навернетесь, і не станете, як ті діти, не ввійдете в Царство Небесне!» Мт.18.3.
Належати до Небесного Царства  - означає забути своє «я» і служити людям з любовю. Поки в людини на першому місті власні, егоїстичні мотиви, вона обернена спиною до Божого Царства. Якщо ми хочемо осягнути його, потрібно повернутися лицем до Ісуса Христа.
«Коли хто в Ім'я Моє прийме одне з дітей таких, той приймає Мене. Хто ж приймає Мене, не Мене він приймає, а Того, Хто послав Мене!». А євангеліст Матей пише: «Хто впокориться, як дитина оця, той найбільший у Царстві Небеснім»Мт.18.4. Як нам, дорослим, потрібно уподібнитися до дитини?

1. Дитина є прикладом тих, кому потрібно допомагати. По суті, Ісус говорить, щоб ми шукали знайомства не з тими людьми, які  можуть щось зробити для нас, але з тими, кому ми можемо  допомогти.
2. Нам потрібно з дитячою простотою приймати те, що Ісус пропонує: прощення, спасіння і вічне життя.
3. «Хто впокориться, як дитина». Ц означає прийти до свідомості, що все і у всьому Господь Ісус Христос. Дитяче довір’я – це добрий приклад відношення кожного християнина до Господа.
4.Дитина думає не про себе, а про батька і матір. Вона повністю залежить від тих, хто любить і турбується про нього. Якби усі люди визнали свою залежність від Бога, їх життя було б наповнене новою силою і спокоєм.
5. Діти з легкістю прощають. Велике щастя – прощати того, хто на це не заслуговує.
6. Дитина відрізняється скромністю. Не намагається зайняти високе положення, хоче залишатися невідомим.  Стриманий у поведінці,словах і вчинках. Скромність дітей - це приклад поведінки для нас, християн.
7. Відмінною рисою дітей є покора і сором’язливість.  Коли людина упокоряється перед Богом і визнає свою малість, тоді Бог проявляє і її життя свою міць.  Правдива покора не помічає своїх заслуг  і не виставляє на показ своїх духовних дарів.
8. Діти довіряють своїм батькам. Дитяче довір’я і надія - це впевненість в доброті, любові, щирості батька і матері. Довір’я Богу і надія на Нього – це найбільше, що потрібно християнам для духовного росту в житті.
9. Любов дітей. Любов є сутністю дитини.  Діти не тільки люблять, але також мають потребу, щоб їх любили. Ніхто так сильно не страждає, як ніким не люблені діти. Правдива любов – це сонце, яке не тільки світить, еле і гріє.Хто не любить, той і не живе. Чим сонце є для світу фізичного, тим є любов для світу духовного. Християнська любов не можлива без нашого навернення до Ісуса Христа, покаяння і примирення з Богом.
10. Якою досконалою, щирою, сердечною є радість дітей, особливо при зустрічі з батьком чи мамою! Радість християн є даром Святого Духа (Гал.5.22). Першим, головним джерелом радості є Бог. Де Бог, там і радість.
Отже, Ісус Христос – наша слава , сила і спокій. Йому належить рости, а нам маліти.
Прощення, скромність, покора, довір’я, любов і радість дітей – це приклад для нас, християн, як відноситись один до одного і до людей, які нас оточують. Будемо подібними до дитини!                              -