Нагодування чотирьох тисяч.Мр.8.1-9.

Тими днями, коли було знову багато народу, а їсти не мали чого, покликав Він учнів Своїх та й промовив до них:  Жаль мені тих людей, що вже три дні зо Мною знаходяться, та їсти не мають чого.  А коли відпущу їх голодних до їхніх домівок, то ослабнуть у дорозі, бо деякі з них поприходили здалека.  І відказали Йому Його учні: Звідки зможе хто нагодувати їх хлібом отут у пустині?  А Він їх запитав: Скільки маєте хліба? Вони ж повідомили: Семеро.  Тоді Він народу звелів на землі посідати. І, взявши семеро хліба, віддавши подяку, Він поламав і дав учням Своїм, щоб роздати. А вони роздавали народові.  І мали вони трохи рибок; і Він їх поблагословив, і роздати звелів також їх.  І всі їли й наїлися, а з позосталих кусків сім кошів назбирали...  А їдців було тисяч з чотири!

Завдяки зціленню глухо німого народ зібрався біля Ісуса. Зібралося чотири тисячі чоловік не рахуючи жінок і дітей. Бажання людей слухати науку Ісуса Христа було настільки великим, що вони не хотіли відходити від Нього.  Для простих людей слова Господа були новими. Серед них не було книжників і фарисеїв, які могли заважати слухати, або нав’язати свої пересуди. Їхнє зацікавлення словами Ісуса Христа було природнє і щире. Оздоровлені хворі теж не хотіли відходити. Слухачі перебували на одному місці три дні підряд. Яка велика спрага слухання Божого Слова!Ц е має засоромити багатьох сучасних християн.  
Щире і терпляче слухання принесло особливе благословення. Якби люди розійшлися швидше, то не стали б учасниками незвичайної трапези, яку запропонував Ісус Христос. Він першим помітив потребу людей. Народ не жалівся на голод, учні нічого не сказали. Але Господь знав, чого люди потребували. Він сказав: «Жаль мені тих людей, що вже три дні зо Мною знаходяться, та їсти не мають чого».   



Як тільки Ісус сказав учням про їжу, вони відповіли запитанням: «Звідки зможе хто нагодувати їх хлібом отут у пустині?»  Здається, вони зовсім забули про нагодування п’яти  тисяч. Але такими є люди.
Учням, як і нам слід пам’ятати слова Писання:  «Благослови, душе моя, Господа, і не забувай за всі добродійства Його!»(Пс.102:2). У нас було б багато менше причин для стурбованості і набагато більше для радості, якби ми не забували про Божу допомогу в  житті.  
Наше минуле, теперішнє і майбутнє – ознаменоване допомогою Господа.Без Божого покрову людина - ніщо. Будемо неустанно прибігати до Бога і в сумі шукати Його потіхи, в нещасті – Його визволення, Його допомоги – у кожній спокусі.
Ця незвичайна трапезу в пустині говорить про любов Ісуса Христа. «Він народу звелів на землі посідати. І, взявши семеро хліба, віддавши подяку, Він поламав і дав учням Своїм, щоб роздати. А вони роздавали народові.  І мали вони трохи рибок; і Він їх поблагословив, і роздати звелів також їх.  І всі їли й наїлися, а з позосталих кусків сім кошів назбирали...  А їдців було тисяч з чотири!» Сім кошів, що залишилися говорять про те, що хліба було в достатку. Після цього Ісус відпустив народ.
Значення чуда Ісуса Христа не обмежується нагодуванням чотирьох тисяч. Слова «жаль мені тих людей», стали причиною чисельних благ. Христос і сьогодні спів страждає з голодними і приниженими. Серця Його учнів теж повинні бути відкритими для обездолених, хворих, сиріт і престарілих. Будемо і ми у вчинках любові і милосердя наслідувати Ісуса Христа! Будмо чутливі до потреб людей. Нехай Господь допоможе нам у цьому!