Легати Христа. Мр.6.7-13.

І, закликавши Дванадцятьох, зачав їх по двох посилати, і владу їм дав над нечистими духами. І звелів їм нічого в дорогу не брати, крім палиці тільки самої: ні торби, ні хліба, ані мідяків у свій черес, а ходити в сандалях, і двох убрань не носити. І промовив до них: Коли ви де ввійдете в дім, залишайтеся там, аж поки не вийдете звідти.  А як місто яке вас не прийме, і не послухають вас, то, виходячи звідти, обтрусіть порох, що в вас під ногами, на свідчення супроти них. Поправді кажу вам, легше буде Содому й Гоморрі дня судного, аніж місту тому! І вийшли вони, і проповідували, щоб каялися. І вийшли вони, і проповідували, щоб каялися. 13 І багато вигонили демонів, і оливою хворих багато намащували і оздоровляли» (Мар.6:7-13).

Посилання апостолів на для проповіді відбулося тоді, коли Назарет не прийняв проповідь Ісуса Христа. Цю подію можна вважати новим пунктом в житті Спасителя.  До цього часу Ісус Христос сам проповідував перед народом. Тепер Він став посилати своїх учнів з проповіддю.  До цього часу апостоли були з Ісусом, чули Його слова і бачили Його вчинки. Тепер їм самим належало іти і проповідувати, звіщати Боже Царство. Господь знав, що Його час земного життя закінчується, тому готував учнів для продовження місії. Кожний, хто хоче працювати для Божого Царства, повинен перебувати у спілкуванні з Христом і вчитися у Нього.

«І звелів їм нічого в дорогу не брати, крім палиці тільки самої: ні торби, ні хліба, ані мідяків у свій черес, а ходити в сандалях, і двох убрань не носити». Гостинність на Сході завжди була священним обов’язком. Апостоли були послані Ісусом Христом до юдеїв, у яких був звичай турбуватися про своїх вчителів, тому Христос заповідав не брати нічого з собою. Але такого звичаю не було в язичників.

Ісус в Назареті. Мр.6.1 - 6

І, вийшовши звідти, Він прийшов до Своєї батьківщини, а за Ним ішли учні Його.  Як настала ж субота, Він навчати почав у синагозі. І багато-хто, чувши, дивуватися стали й питали: Звідки в Нього оце? І що за мудрість, що дана Йому? І що за чуда, що стаються руками Його?  Хіба ж Він не тесля, син Маріїн, брат же Якову, і Йосипу, і Юді та Симонові? А сестри Його хіба тут не між нами? І вони спокушалися Ним...  А Ісус їм сказав: Пророка нема без пошани, хіба тільки в вітчизні своїй, та в родині своїй, та в домі своїм.  І Він тут учинити не міг чуда жадного, тільки деяких хворих, руки поклавши на них, уздоровив. І Він дивувавсь їх невірству. І ходив Він по селах навкруг та навчав. (Мр.6.1-6).
Це була друга подорож в рідне місто. Господь дарував Назарету ще одну можливість для покаяння і віри в Нього як Месію. В розповіді євангеліста Марка можемо віднайти багато важливих уроків.
Жителі Назарету зневажали Ісуса, пам’ятаючи, що Він був теслею, робітником. Для нас у цьому – Його слава. Прийшовши на землю, Він не претендував на особливий статус, обравши для себе звичайне життя із звичайною працею.
Після проповіді, у жителів Назарету були запитання до Ісуса: «Звідки в Нього оце? І що за мудрість, що дана Йому? І що за чуда, що стаються руками Його?»
1. «Звідки в Нього оце?» В проповіді Христа було те,чого не було у мові других. Ісус Христос проповідував Євангеліє, яке може перемінити життя людини. Воно дає зміст життя, без нього життя – тільки існування. «Без науки Ісуса Христа світ став би пеклом», - говорив Б.Паскаль.

З проблемою до Ісуса Мр.5.21 - 43

Запамятався такий вислів із статусів в соціальних мережах: «Коли проблеми тягнуть до дна – дивися у верх». В кожної людини бувають різного роду терпіння, труднощі, життєві проблеми. В перекладі з грецької, слово терпіння - «упомоне», означає стійкість, витривалість у важких обставинах. Слово Боже говорить про переживання важких часів: «Нехай серце вам не тривожиться! Віруйте в Бога, і в Мене віруйте!» (Iван.14:1). Євангельський уривок розповідає  про двох людей. які прийшли до Ісуса із своїми проблемами.
На березі Галилейського озера Ісус продовжував проповідувати про Царство Боже. В той час приходить до Нього чоловік «Яір на ім'я, що був старшим синагоги. Він припав до Ісусових ніг, та й став благати Його завітати до дому його.  Бо він мав одиначку дочку, років десь із дванадцять, і вмирала вона» Начальник синагоги був важливою людиною в місті. Його родину спіткало велике горе – важко захворіла дочка. Коло друзів і приятелів Яіра вороже відносилися до Ісуса, шукаючи приводу для звинувачення. Такі люди як Яір, могли прийти до Господа тільки в крайньому випадку. Горе примушує забути свою значимість. Відчай додає відваги. Яір міг дати своїй дитині їду і одяг, житло і освіту, але дати життя міг тільки Христос.