суботу, 15 листопада 2014 р.

Притча про сіяча. Мр.4.1-20

Початок четвертої глави від Марка описує новий період служіння Ісуса Христа. Він переносить релігійну проповідь із синагоги під відкрите небо і до простих людей. Зміна форми вимагала і нових  методів, одним з яких стали притчі. Притча – це порівняння. Це земна розповідь з небесним змістом. Порівнюється щось земне з чимось небесним, щоб вічна, небесна  істина стала зрозумілою у звичайних земних прикладах. Для слухачів Ісуса Христа притчі мали велике значення. Притчі Христа є джерелом, з якого ми черпаємо пізнання, силу і благословення для християнського життя.
У притчі про сіяча Ісус Христос розповідає про звичайну працю – посів зерна. Розповідаючи про таке знайоме для всіх заняття, Христос відкриває для нас глибокий духовний зміст. Головна увага притчі звернена не на сіяча, хоча вона так називається, а на слухачів, на їхню відповідальність за слухання. Щоб зрозуміти притчу, необхідно звернути увагу на три елементи: сіяч, зерно і грунт.
Сіяч – це проповідник Божого Слова. Найперше ним був Сам Господь. Настала Божа весна. Сіяч вийшов сіяти, Боже слово падало у серця людей. Спаситель не випадково вибрав сівача головною особою притчі. Христос хотів показати, яке велике значення має проповідь Євангелії. Сіяч повинен вийти на ниву, бо праця його дуже важлива. Від сівача залежить, чи настануть жнива, а від жнив залежить життя. Посів не можна припиняти, бо наступить голод. Проповідь, це праця від якої залежить земне і вічне життя людей. Важливо відмітити, що на жнива виходять цілими родинами, а сіяч виходить в поле один. Так і праця проповідника. На самоті Він розважає над Словом Божим і готується до проповіді. Поле чекає. Сіяти доводиться і в негоду, коли дме холодний вітер і з сірого неба моросить  дощ. Але тим більшою буде радість жнив. Не кожен посів буває вдалим, але він не повинен залишити без  уваги жоден клаптик землі. Потрібно змиритися з тим, що частина праці не принесе плоду. Головне, щоб жнива не були без урожаю по його вині!
Зерно. Зерно – це життя, життя рослини, яке в ньому сховане. Господь говорить, що духовним зерном є Слово Боже. Поглянемо, що між ними є спільного. Посів, як і проповідь Євангелії відбувається в мирі. Поширення Божого Царства мечем – неправильний засіб. Господь виконує свою працю в тиші. Зерно проростає і росте теж без шуму. Слово Євангелії таке мале, як зернина, що падає з руки сіяча на велике поле. На впале зерно чигають багато небезпек. Але все таки з давніх часі і до сьогодні людина сіє. Така доля зерна. Від хвилини посіву земля і зерно працюють спільно. Сонце і вода допомагають, щоб праця сіяча увінчалася успіхом, і люди отримали щоденний хліб. Спільною ознакою Слова і зерна є життя. Слово Євангелії містить у собі Боже життя, яке приносить небесні плоди. Щоденне читання і слухання Божого Слова стає для християн джерелом духовної поживи.
Грунт. Центральне місце у притчі займає грунт. Цей образ відкриває відповідальність слухача.  В своїй притчі Ісус показав ситуацію, яка залишається правдивою і в наші дні. Господь виділив чотири категорії слухачів. Правда також у тому, що кожна людина може бути інколи придорожньою стежкою, камінням, покрита терням, або доброю та родючою. Тому кожному віруючому дуже важливо спостерігати за станом свого серця, щоб воно було добрим грунтом для Божого Слова. Зупинимось на чотирьох видах грунту.
Земля край дороги. Зерно падає як на кам’яну плиту. Люди з твердим серцем. Слово Боже не пробудило у таких слухачів ніяких думок чи почуттів. Грунт їхнього серця затоптаний багатьма поглядами, сторонніми думками і турботами життя. Вони задоволені собою і не мають потреби в будь яких нових істинах. Наші серця бувають таким, коли Слово Боже не проникає в нас, але відскакує як від кам’яної стіни. Ми слухаємо, але нічого не відбувається. Протилежністю до такого сумного стану є голод і спрага правди. Ісус Христос називає щасливими голодних і спраглих правди і говорить, що вони наситяться (Мт.5.6). Нехай Господь оберігає нас від «придорожнього» і «затоптаного» серця.
Кам’янистий грунт. Зовні здавалося, що все добре. Зерно упало і земля прийняла його. Але під тонким шаром грунту була скеля. Корінь не міг прорости і рослина всохла. Зовнішня частина загинула, бо не було скритого коріння. Ісус Христос має на увазі тих слухачів, які швидко захоплюються. Але наші почуття не постійні.  І горе нам, якщо тільки на почуттях будується наше духовне життя. На жаль ми часто зустрічаємо християн, які запалюються гарним вогнем, але опускаються на землю сірим попелом.
Терниста земля. Терня – це не потрібні турботи, багатство і прив’язання, які приглушують наше духовне життя, перетворюються в ідолопоклонство. Є потрібні турботи і справи, але є речі, які даремно турбують серце і відбирають сили у слідуванні за Господом. Даваймо в своїх серцях більше місця для Божого Слова і тоді там не залишиться місця для гріха.
Добра земля. Це земля, для якої і відбувається сівба. Це ті, які  «слухають слово й приймають, і родять».  Плоди – це спосіб життя віруючого. Ми приносимо плід, коли у нас самих перебуває «любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра»(Гал.5:22). Наша єдина надія- життя, яке дає Господь. Плід, що дозріває в добрій землі потребує часу очікування. Ми повинні приносити плід у терпеливості. Ми повинні пережити сходження, нічні заморозки, спеку дня і багато іншого. Нам би хотілося бути вже готовим плодом. Але будьмо терпеливі. Ми маємо спарву не тільки з багатьма труднощами, але і з Божою ласкою, яка нас виховує, дає сили і виправляє помилки.
Не всі християни приносять однаковий плід від слухання Божого Слова, але урожай повинен бути. Ісус Христос закінчив свою притчу словами: «Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає». Будемо постійно старатися, щоб наші серця були добрим грунтом для Небесного Сіяча – Господа нашого Ісуса Христа!

Немає коментарів:

Дописати коментар