Про зерно гірчичне. Мр.4.30 - 34

І сказав Він: До чого прирівняємо Царство Боже? Або в якій притчі представим його? Воно як те зерно гірчичне, яке, коли сіється в землю, найдрібніше за всі земні насіння. Як посіяне ж буде, виростає, і стає над усі зілля більше, і віття пускає велике таке, що кублитись може в тіні його птаство небесне. І такими притчами багатьома Він їм слово звіщав, поскільки вони могли слухати. І без притчі нічого Він їм не казав, а учням Своїм самотою вияснював усе. (Мар.4:30-34)
Притча про гірчичне зерно дарує оптимізм, вона показує як з малого виростає велике. Ісус поставив запитання:  «До чого прирівняємо Царство Боже?» Потім порівняв Царство Боже з гірчичним зерном. Зерно гірчиці належало до найменших, які знали в Палестині. В Царстві Божому все виглядає по іншому. Сіячем гірчичного зерна у притчі є Сам Ісус Христос. Яким малим, непомітним, зневаженим був Ісус Христос в земному житті! Інколи запитують: чому історики того часу так мало говорять про Ісуса Христа? – Це тому, що Він був «зерном гірчичним, яке  найдрібніше за всі насіння». Задовго до народження Ісуса Христа пророк Ісая сказав:  «Бо Він виріс перед Ним, мов галузка, і мов корінь з сухої землі, не мав Він принади й не мав пишноти; і ми Його бачили, та краси не було, щоб Його пожадати! 3 Він погорджений був, Його люди покинули, страдник, знайомий з хоробами, і від Якого обличчя ховали, погорджений, і ми не цінували Його...»(Iс.53:2,3).

Але з Ісусом Христом прийшла у світ непереможна сила. Англійський письменник Герберт Уеллс сказав: «Ісус Христос – домінуюча сила в історії». Неможливо правдиво описати прогрес людства, не поставивши на перше місце Ісуса з Назарету.
Погляньмо на Церкву Ісуса Христа, тобто Царство Боже на землі, в перші дні її народження та поширення. З якою зневагою відносилися до цих галилейських рибалок юдейські священики, книжники, фарисеї та садукеї. Синедріон вважав їх язвою суспільства. Хіба це не зерно гірчичне, яке найдрібніше за все насіння? Такими були усі події в Царстві Божому.З Ура Халдейського вийшов Авраам, з Синайської пустелі Мойсей, десь проповідував невідомий монах Франциск з Асижу… Всі ці колись невідомі особи були початком великих подій. Царство Боже багато раз було подібне до гірчичного зерна.
Ісус Христос порівнюю Царство Боже не з піщинкою, а з зерном, бо в ньому є життя. В спекотному кліматі Палестини гірчиця досягала великих  розмірів.
Проповідь Євангелії може початися від однієї людини. Царство Боже має велику силу для росту. З маленької зернини виросло велике дерево християнства, яке своїм гіллям обіймає весь світ. Немає в світі сили, яка могла б зупинити його ріст.
Так само віра в Бога в житті окремої людини. Народження віри в серці людини може відбуватися зовсім не помітно. Але зерно, упавши на добрий грунт, постійно росте і перемінює життя людини.
Церква Христова також постійно зростає. Від апостольських часів  «Іросло Слово Боже, і дуже множилося число учнів у Єрусалимі, і дуже багато священиків були слухняні вірі»(Дiї.6:7). Вона почалась від Ісуса Христа і охопить увесь світ. Церква – це Царство, в якому зберуться усі народи. Церква – це Божа родина, яка народилася в Палестині, з маленької, як гірчичне зерно групки апостолів. Як сказано у притчі, Церква стала зіллям«над усі зілля більше». І вона все ще продовжує зростати!

«І такими притчами багатьома Він їм слово звіщав, поскільки вони могли слухати. І без притчі нічого Він їм не казав, а учням Своїм самотою вияснював усе» Господь виголошував свої проповіді, враховуючи особливості своїх слухачів. Вцьому особливість мудрого навчання.  Ісус говорить про старанних і уважних учнів. Добрий учень відходить від свого вчителя не для того, щоб забути почуте, а щоб роздумати про почуте. Він переживає почете, поки не зрозуміє. Розумний учень намагається бути поряд з учителем. Коли люди розходилися, учні залишались і Ісус детально пояснював їм все сказане.
Без найсолодшого Ісуса Христа гірко жити в цьому бідному світі. Краще втратити все, ніж втратити Ісуса Христа.