Господь потребує його. Мр.11.1-6.

І коли вони наблизились до Єрусалиму, до Вітфагії й Віфанії, на Оливній горі, тоді Він посилає двох учнів Своїх, і каже до них: Ідіть у село, яке перед вами, і, входячи в нього, ви знайдете зараз прив'язане осля, що на нього ніхто ще з людей не сідав. Відв'яжіть його, і приведіть.  Коли ж скаже хто вам: Що це ви робите? відкажіть: Господь потребує його, і відішле його сюди зараз.  І вони відійшли, і знайшли те осля, що прив'язане коло воріт ізнадвору було при дорозі, і відв'язали його.  А деякі з тих, що стояли там, сказали до них: Що ви робите? Пощо осля ви відв'язуєте?  Вони ж їм відказали, як звелів їм Ісус, і відпущено їх.

З одинадцятої глава починається опис страсного тижня Ісуса Христа. Євангелисти уділяють особливу увагу цьому періоду життя Ісуса Христа. Це говорить про те, що  первісна Церква цінувала смерть і воскресіння Ісуса Христа.  Події страсного тижня розпочалися вербною неділею, урочистим в’їздом  Спасителя в Єрусалим. У вербну неділю Ісус Христос повністю відкрився для народу. Життя Свого Сина в цьому світі Небесний Отець оточував простотою і завісою невідомості. Спочатку Його скривали Віфлеємські ясла, потім майстерня теслі в Назареті, пізніше – ім’я  Сина Чоловічого. Люди запитували один одного: «Хто Він?»
У вербну неділю своїм в’їздом в Єрусалим Ісус дав відповідь народу. Священик і ловити, жителі Єрусалиму і паломники з далеких країн зустріли очікуваного Месію - Спасителя.

Зцілення Вартимея. Мр.10.45 – 52

І приходять вони в Єрихон. А коли з Єрихону виходив Він разом із Своїми учнями й з безліччю люду, сидів і просив при дорозі сліпий Вартимей, син Тимеїв.  І, прочувши, що то Ісус Назарянин, почав кликати та говорити: Сину Давидів, Ісусе, змилуйся надо мною!  І сварились на нього багато-хто, щоб мовчав, а він іще більше кричав: Сину Давидів, змилуйся надо мною!  І спинився Ісус та й сказав: Покличте його! І кличуть сліпого та й кажуть йому: Будь бадьорий, устань, Він кличе тебе.  А той скинув плаща свого, і скочив із місця, і прибіг до Ісуса.  А Ісус відповів і сказав йому: Що ти хочеш, щоб зробив Я тобі? Сліпий же Йому відказав: Учителю, нехай я прозрю!  Ісус же до нього промовив: Іди, твоя віра спасла тебе! І той зараз прозрів, і пішов за Ісусом дорогою. Мр.10.46-52.

По дорозі в Єрусалим Ісус проходив через місто Єрихон. Біля міських воріт сиділо багато жебраків і серед них був сліпий Вартимей. Від інших людей він почув, що це проходить Ісус.
Люди розповідали Вартимею про Ісуса, але до цього часу він не міг зустрітися з Господом. Навіть не мав надії, що хтось відведе його до Ісуса.  Зараз, коли Ісус був на зовсім не далеко, у сліпого появився шанс зустрічі, він «почав кликати та говорити: Сину Давидів, Ісусе, змилуйся наді мною!»
Відразу появилися люди, які примушували Вартимея замовчати. Цей чоловік нміг назавжди залишитись сліпим, якби послухав тих, хто зупиняли його.  Ця обставина  вчить і нас наполегливості.  «А він іще більше кричав: Сину Давидів, змилуйся наді мною!»

Хто хоче бути першим…Мр.10.41-45

Як почули ж це Десятеро, то обурились на Якова та на Івана.  А Ісус їх покликав, і промовив до них: Ви знаєте, що ті, що вважають себе за князів у народів, панують над ними, а їхні вельможі їх тиснуть.  Не так буде між вами, але хто з вас великим бути хоче, нехай буде він вам за слугу.  А хто з вас бути першим бажає, нехай буде всім за раба.  Бо Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, але щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох.Мр.10.41-45

Інші учні обурилися, коли взнали, що Яків та Іван просять для себе перші місця в Царстві Месії. Чому вони обурилися? Якщо їх самих не цікавили високі посади, вони мали бути задоволені тим, що їм достанеться. Але вони і самі бажали того ж самого, що просили для себе ці двоє. 

На помилках других людей ми можемо краще бачити свої власні недоліки. Психологи стверджують, що честолюбні люди у других найперше помічають честолюбність, обманливі – обман…Якщо хтось хоче взнати недоліки свого характеру, хай зверне увагу, які помилки він помічає в інших.
В обуренні десяти учнів бачимо заразливість гріха, який поширюється від однієї людини до іншої. В таких випадках виникає ланцюгова реакція, бо в кожній людині приховане певне незадоволення. Тому ми маємо уникати різних неприємностей. Ісус Христос говорить: «Горе людині, що від неї приходить спокуса»Мт.18.7.

Просьба з розрахунком.Мр.10.35-40

І підходять до Нього Яків та Іван, сини Зеведеєві, та й кажуть Йому: Учителю, ми хочемо, щоб Ти зробив нам, про що будемо просити Тебе.  А Він їх поспитав: Чого ж хочете, щоб Я вам зробив? Вони ж відказали Йому: Дай нам, щоб у славі Твоїй ми сиділи праворуч від Тебе один, і ліворуч один!  А Ісус відказав їм: Не знаєте, чого просите. Чи ж можете ви пити чашу, що Я її п'ю, і христитися хрищенням, що Я ним хрищуся?  Вони відказали Йому: Можемо. А Ісус їм сказав: Чашу, що Я її п'ю, ви питимете, і хрищенням, що Я ним хрищусь, ви охриститеся.  А сидіти праворуч Мене та ліворуч не Моє це давати, а кому уготовано. Мр.10.37-40.

Ісус Христос разом з учнями наближався до Єрусалиму і своїх страждань і смерті. Але учні цього не розуміли. Це помітно з просьби синів Заведеєвих – Якова і Івана. Просьба братів була не звичайною: «Учителю, ми хочемо, щоб Ти зробив нам, про що будемо просити Тебе.  А Він їх поспитав: Чого ж хочете, щоб Я вам зробив?  Вони ж відказали Йому: Дай нам, щоб у славі Твоїй ми сиділи праворуч від Тебе один, і ліворуч один!»
Мабуть слова Ісуса Христа про страждання і смерть викликали серцях учні нову хвилю очікувань швидкого приходу Царства Месії. Вони думали, що надходить вирішальна хвилина, коли Христос переможе своїх ворогів і сяде на престолі Давида. Синам Заведеєвим здавалося, що наступає добра нагода, щоб донести до Господа свою просьбу.
У цій просьбі вони поставили власні інтереси на перше місце і забули про інших учнів, які почувши про їх просьбу обурилися (Мр.10.41). Учні хотіли зробити Господа виконавцем їхніх бажань, хоч насправді наші прохання – молитви повинні робити нас виконавцями Божої волі. Ісус Христос молився: «Отче Мій, як ця чаша не може минути Мене, щоб не пити її, нехай станеться воля Твоя!»Мт.26.42.

Наближення страждань. Мр.10.32-34.

"Були ж у дорозі вони, простуючи в Єрусалим. А Ісус ішов попереду них, аж дуже вони дивувались, а ті, що йшли вслід за Ним, боялись. І, взявши знов Дванадцятьох, почав їм розповідати, що з Ним статися має:  Оце в Єрусалим ми йдемо, і первосвященикам і книжникам виданий буде Син Людський, і засудять на смерть Його, і поганам Його видадуть,  і насміхатися будуть із Нього, і будуть плювати на Нього, і будуть Його бичувати, і вб'ють, але третього дня Він воскресне!"
Ісус третій раз говорить своїм учням про наближення страждань.  1.Євангелист Марко розповідає про мужність Ісуса Христа. Незважаючи на те, що учні не розуміли сказаного, вони помітили щось особливе в Ісусі Христі. У Його поставі було видно рішучість. Рішучість перейшла у мужність, що не знає відходу назад.
Мужність – це властивість духу, яка дає людині здатність зустрічати небезпеки і труднощі з твердою рішучістю,без страху і хитання.
Мужній – не піддається почуттю страху, не боїться перешкод і небезпек. Таким був Ісус Христос. Будемо і ми мужніми християнами!
Біблія говорить: «Пильнуйте, стійте у вірі, будьте мужні, будьте міцні»(1Кор.16:13).

Нагорода християн. Мр.10.28-31

Почав говорити Петро: «Поглянь! Ми залишили все й пішли за Тобою».  Ісус відповів: «Правду кажу вам: немає такого, хто полишив хату, братів, сестер, матір, батька, дітей або лани в ім'я Моє чи в ім'я Євангелії,  і не одержить ще в цьому житті у сто разів більше помешкань, братів, сестер, матерів, дітей і ланів - так само, як і переслідувань, а також вічне життя - в прийдешньому часі.  Але багато тих, хто сьогодні перші, стануть останніми, а останні - першими».
Після слів Ісуса Христа про те, що багатому важко увійти в Боже Царство, учні переживали збентеження. Петро отямився першим і прямо звернувся Господа: «Поглянь! Ми залишили все й пішли за Тобою».
У кожного з апостолів були свої прив’язання, які потрібно було залишити, щоб іти за Ісусом Христом. Де які були рибалками і їхні серця були прив’язані до рибацьких мереж і човнів. Але почувши Його заклик, вони покинули все і пішли слідом за Ісусом. У Матвія було багатство, але він залишив все і пішов за Христом.
Апостола Петра цікавить нагорода: «Ось ми все покинули і йдемо за Тобою, то що ми матимемо?»(Матв.19:27).  Але жертва, яка шукає нагороди не є жертвою.

Що робити, щоб мати життя вічне? Мр.10.17-27.

"Коли Ісус вирушив у путь, підбіг до Нього один чоловік, упав на коліна й запитав: «Учителю Добрий, що я маю зробити, аби успадкувати вічне життя?» На те Ісус йому сказав: «Чому ти називаєш Мене добрим? Ніхто не є добрим, крім єдиного Бога. Тобі відомі заповіді - не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не давай неправдивих свідчень, не чини кривди, шануй батька й матір своїх». Той відповів: «Я з юності дотримуюся всього цього». Ісус подивився на нього, відчув любов до нього і сказав: «Одного тобі бракує. Піди й продай усе, що маєш, а що вторгуєш - роздай бідним. І матимеш скарб на Небі. Тоді приходь і йди за Мною». Той чоловік,глибоко розчарований Ісусовими словами, пішов собі засмучений, бо був він дуже багатий".

Набагато легше придбати багатство, ніж позбутися його (Генрі Торо). Один із начальників прийшов до Господа, І називаючи Його Учителем Добрим, запитав, що робити, щоб наслідувати життя вічне (Лк.18.18-27). З Євангелії ми довідуємося, що він був багатий, молодий і впливовий. Ним можна було б захоплюватися і хвалити, та Ісус бачив серце людини, а воно було хворе. Так буває і в житті фізичному. Зовні людина здається здоровою, але смертельна хвороба непомітно руйнує життя. Незважаючи на зовнішнє благополуччя і пристойність, Ісус констатує смертельну недугу душі і намагається допомогти. Ця недуга душі, серця людини. Поглянемо на симптоми хворого серця.