І, закликавши Дванадцятьох,
зачав їх по двох посилати, і владу їм дав над нечистими духами. І звелів їм
нічого в дорогу не брати, крім палиці тільки самої: ні торби, ні хліба, ані
мідяків у свій черес, а ходити в сандалях, і двох убрань не носити. І промовив
до них: Коли ви де ввійдете в дім, залишайтеся там, аж поки не вийдете звідти. А як місто яке вас не прийме, і не послухають
вас, то, виходячи звідти, обтрусіть порох, що в вас під ногами, на свідчення
супроти них. Поправді кажу вам, легше буде Содому й Гоморрі дня судного, аніж
місту тому! І вийшли вони, і проповідували, щоб каялися. І вийшли вони, і
проповідували, щоб каялися. 13 І багато вигонили демонів, і оливою хворих багато
намащували і оздоровляли» (Мар.6:7-13).
Посилання апостолів на для
проповіді відбулося тоді, коли Назарет не прийняв проповідь Ісуса Христа. Цю
подію можна вважати новим пунктом в житті Спасителя. До цього часу Ісус Христос сам проповідував
перед народом. Тепер Він став посилати своїх учнів з проповіддю. До цього часу апостоли були з Ісусом, чули
Його слова і бачили Його вчинки. Тепер їм самим належало іти і проповідувати,
звіщати Боже Царство. Господь знав, що Його час земного життя закінчується, тому
готував учнів для продовження місії. Кожний, хто хоче працювати для Божого
Царства, повинен перебувати у спілкуванні з Христом і вчитися у Нього.
«І звелів їм нічого в дорогу не брати, крім палиці тільки самої: ні торби, ні
хліба, ані мідяків у свій черес, а ходити в сандалях, і двох убрань не носити».
Гостинність на Сході завжди була священним обов’язком. Апостоли були послані
Ісусом Христом до юдеїв, у яких був звичай турбуватися про своїх вчителів, тому
Христос заповідав не брати нічого з собою. Але такого звичаю не було в
язичників.